Міжнародні договори у конституціях федеративних держав

Порівняльний аналіз конституційного законодавства різних федеративних держав в області зовнішніх зносин. Відносини міжнародного і внутрішньодержавного права на території федеративної держави. Виконання договірних зобов’язань федерацією і її суб’єктами.

Рубрика Государство и право
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 29.08.2013
Размер файла 34,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Подобные документы

  • Інститут зобов'язального права. Господарські договори та порядок їх укладання. Забезпечення виконання господарських зобов’язань: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання. Публічні гарантії виконання зобов’язань. Господарські правопорушення.

    курсовая работа [31,1 K], добавлен 07.05.2008

  • Поняття та основні види господарських зобов'язань, визначення підстав для їх виникнення. Аналіз особливостей та ознак господарського договору, його нормативно-правове регулювання. Специфіка відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань.

    курсовая работа [44,7 K], добавлен 09.06.2011

  • Загальна характеристика спадкового права різних держав. Поняття, форми та зміст заповіту за законодавством різних держав. Умови відкликання заповіту, втрата сили та визнання заповіту недійсним. Колізії законодавства у сфері спадкування за заповітом.

    контрольная работа [32,5 K], добавлен 09.07.2010

  • Порядок вчинення боржником дій щодо виконання договірного зобов’язання. Етапи аналізу при укладанні господарських договорів. Перелік підстав внесення грошових сум у депозит нотаріуса. Аналіз і обґрунтування прийнятих рішень у сфері партнерських відносин.

    контрольная работа [23,2 K], добавлен 02.12.2012

  • Види забезпечення виконання зобов'язань, класифікація та форма правочину щодо забезпечення їх виконання. Історичні передумови виникнення, поняття, предмет та стягнення неустойки. Відповідальність та припинення договору поруки та гарантії, види застави.

    курсовая работа [60,2 K], добавлен 15.11.2010

  • Сутність держави як історично першого і основного суб'єкта міжнародного права, значення імунітету держави. Розвиток концепції прав і обов'язків держав, їх територіальний устрій з позицій міжнародної правосуб'єктності. Становлення української державності.

    реферат [15,2 K], добавлен 07.09.2011

  • Визначення поняття підприємництва. Порядок безготівкових рахунків та форми безготівкових рахунків між підприємцями. Поняття зобов’язання та особливості договірних зобов’язань. Види забезпечення виконання зобов'язань згідно з законодавством України.

    контрольная работа [28,7 K], добавлен 03.10.2014

  • Загальні положення про господарські зобов’язання. Умови виконання господарських зобов'язань. Розірвання та недійсність господарського зобов'язання. Господарсько-правової відповідальності за невиконання зобов’язань.

    курсовая работа [36,9 K], добавлен 09.05.2007

  • Взаємозв'язок міжнародного публічного і міжнародного приватного права. Суб'єкти міжнародного приватного права - учасники цивільних правовідносин, ускладнених "іноземним елементом". Види імунітетів держав. Участь держави в цивільно-правових відносинах.

    контрольная работа [88,2 K], добавлен 08.01.2011

  • Загальні ознаки інститутів забезпечення виконання зобов’язань. Встановлення функціональних зв'язків між окремими інститутами забезпечення виконання зобов’язань і цивільно-правовою відповідальністю. Поняття, відповідальність та припинення договору поруки.

    курсовая работа [44,0 K], добавлен 05.02.2011

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський університет імені Тараса Шевченка

Інститут міжнародних відносин

УДК 341.24:342

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Міжнародні договори у конституціях федеративних держав

Діке Ученна Кеннет

Київ - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, професор Мартиненко Петро Федорович, кафедра порівняльного правознавства Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, професор

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Волова Лариса Іванівна, Ростовський Національний університет Російської федерації, завідуюча кафедрою міжнародного права

- кандидат юридичних наук, доцент Дмитрієв Анатолій Іванович, Вища школа права при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, проректор

Провідна установа - Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого, м. Харків

Захист відбудеться 7 грудня 1998 року о 14.00 годині на засіданні Спеціалізованої Вченої Ради К 26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: 254119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ, вул. Володимирська 58, к.10.

Автореферат розісланий 15 жовтня 1998 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Заблоцька Л.Г.

Анотації

Діке Ученна Кеннет. Міжнародні договори в конституціях федеративних держав. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук із спеціальності 12.00.11 - міжнародне право. - Інститут міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, Київ, 1998р.

Дисертація містить комплекс теоретичних та практичних питань, пов'язаних із міжнародними договорами в конституціях федеративних держав і, зокрема, внутрішньодержавним і міжнародно-правовим регулюванням договірних зв'язків членів федерації. В роботі проведено порівняльний аналіз конституційного законодавства різних федеративних держав в області зовнішніх зносин, специфіки взаємовідносин міжнародного і внутрішньодержавного права з точки зору дії міжнародного права на території федеративної держави, і виконання договірних зобов'язань федеративною державою і її суб'єктами.

Ключові слова: укладання і імплементація міжнародних договорів, повноваження, міжнародна правосуб'єктність, суб'єкти федерації, розмежування компетенції, конституція.

Дике Ученна Кеннет. Международные договоры в конституциях федеративных государств. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12. 00. 11 - международное право. - Институт международных отношений Киевского университета имени Тараса Шевченко, Киев, 1998.

Диссертация содержит комплекс теоретических и практических вопросов, связанных с международными договорами в конституциях федеративных государств, и в частности, с внутригосударственным и международно-правовым регулированием договорных связей членов федерации. В работе проведен сравнительный анализ конституционного законодательства различных федеративных государств в области внешних сношений, специфики взаимоотношений международного и внутригосударственного права с точки зрения действия международного права на территории федеративного государства, и исполнения договорных обязательств федеральным государством и его субъектами.

Ключевые слова: заключение и имплементация международных договоров, полномочия, международной правосубьектности, субъекты федерации, разграничение компетенции, конституция.

DIKE Uchenna Kenneth. International treaties in the constitutions of federal states.- Manuscript.

Thesis submitted for obtaining a degree of Candidate of Legal Sciences (Ph.D. in Jurisprudence) in the speciality 12. 00. 11 - International Law. The Institute of International Relations, Taras Shevshenko Kyiv University . Kyiv, 1998.

The thesis contains generally, a complex of theoretical and practical questions connected with International treaties in the constitutions of federal states and in particular, the municipal and International Law regulations on the place of component states in the treaty process.

It also includes a comparative analysis on the Constitutional provisions of federal states in the areas of foreign affairs. A specific attention is paid to the interrelationship between municipal and International Laws with regards to the coming into force of treaties in federal states.The treaty-making powers and performance of treaty obligations of the federal government and her component states is given an indept study. Some proposals are made for the recognition of component states of a federation as special subjects of International Law in view of their growing role in foreign affairs and the Vienna convention on the law of treaties 1969 be updated to meet this demand.

Key words: federation, federal government,concluding and implementation of International treaties,treaty-making powers, international legal status, component states, constitutions, jurisdiction.

Загальна характеристика роботи

Актуальність і ступінь дослідження тематики дисертації. В останній час між теоретично і практично вагомими питаннями науки міжнародного права важливе значення посідають проблеми федералізму.

Коло проблем, пов'язаних з міжнародними аспектами, досить широке і різноманітне. Важливе місце серед них займає проблема міжнародних договорів в Конституціях федеративних держав, яка є темою цього дослідження.

Федерація - складна (союзна) держава, яка складається із державних утворень, що входять до складу федерації і яким притаманна певна юридична і політична самостійність. Державні утворення (штати, землі, провінції, кантони, общини, республіки та ін.) мають ознаки держави, хоча в дійсності ними не виступають.

Державні утворення, які складають федерацію, не є державами у власному розумінні слова, бо їм не притаманний суверенітет, під яким слід розуміти властивість державної влади бути незалежною в сфері, як внутрішніх так і зовнішніх відносин.

Федералізм - явище реальне. Він набирає силу і все більш розповсюджується. В світі існує 185 "суверенних" держав, із яких в 58 прийняті юридичні структури, засновані на федеративних принципах.

Наведемо як приклад такі країни: Австралія, Австрія, Канада, Індія, Індонезія, Малайзія, Нігерія, Швейцарія, Об'єднана Німеччина, Сполучені Штати Америки, Бразилія, Бельгія, Танзанія, Росія та ін.

При аналізі поняття федералізму, найбільш складним є питання про юридичне та фактичне розмежування компетенції між союзами і суб'єктами федерації. Тут мова йде про встановлення загальних принципів визначення обсягу предметної компетенції як союзу, його вищого законодавчого органу - парламенту, так і суб'єктів федерації, а саме - законодавчих зборів у сфері зовнішніх відносин. Встановлення принципів розмежування компетенції має велике значення, в першу чергу, тому що від цього залежить юридичне становище державного утворення в союзі і характер тих відносин, які складаються між союзом і членами федерації. Розподіл компетенції, як відомо, досить важливий елемент для характеристики кожної конкретної федерації.

Будь-яка ефективна форма федералізму повинна функціонувати у відповідності з Конституцією, яка б чітко визначала функції центрального і регіональних урядів, роль регіональних урядів в процесі прийняття поправок до законодавчих норм, а також права громадян. Існує визначення федералізму, як такої форми організації уряду, яка прагне застосувати регіональну різноманітність з певним рівнем колективної єдності і робить це таким шляхом, при якому регіональні уряди відіграють цілком конкретну роль.

Питання міжнародної правосуб'єктності і порядку участі федерації в міжнародних договорах має суттєве значення. Для міжнародного права і унітарні, і федеративні держави - суб'єкти одного порядку, що мають рівні права і обовязки. Воно не розподіляє по правосуб'єктності держави на прості і складні. В теперішній час в теорії федералізму домінує позиція, що федерація - це держава, яка об'єднує дві і більше суверенних держав. Створюючи федерацію, її суб'єкти передають федерації свої суверенні права, але одночасно зовсім не втрачають своєї державності. Для міжнародного права в цьому, перш за все, міститься якісна особливість федерації, її відміна від унітарної держави, з одного боку, і від міжнародного союзу держав - з другого. Право укладати міжнародні договори (договірна правоздатність) є найважливішим елементом міжнародної правосуб'єктності, атрибутом суб'єкту міжнародного права, торкаючись права федерації і часто - права її суб'єктів.

Норми, що визначають статус держави, реалізуються, в першу чергу, в його правосуб'єктності. Таким чином визначається місце держави в міжнародній спільності, його потенційні можливості. Міжнародна правосуб'єктність, як відомо, має два аспекти: правоздатність (здатність мати права і обовязки щодо міжнародного права) і дієздатність (здатність незалежно здійснювати права і обов'язки щодо міжнародного права). Право укладати міжнародні договори - це аспект правоздатності кожної держави. Це положення зафіксоване також у Віденьській Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року: "Кожна держава має правоздатність на складання договорів" (ст.6). При цьому суб'єктами міжнародних договорів можуть бути, як правило, суверенні держави.

Держави-члени федерації можуть мати правоздатність укладати міжнародні договори, якщо така правоздатність визнається федеративною Конституцією і в межах, встановлених нею. Це питання - є внутрішньою справою держави. Сучасне міжнародне право не має іншої норми, яка б прямо обмежувала договірну правоздатність країн-членів федерації. При укладанні міжнародних договорів з федерацією слід мати на увазі, що практично і юридично, з точки зору міжнародного права, федерація є такою ж стороною, як і унітарна держава. Держави - федерації, які є суверенними учасниками міжнародних правовідносин, виступають одночасно як автори, адресати, так і гаранти виконання юридично обов'язкових норм, в тому числі, і в тих правовідносинах, учасниками яких виступають члени федерації.

Міжнародний договір зобов'язує державу в цілому, дотримуватись порядку реалізації цих зобов'язань у внутрішньодержавних відносинах, які визначаються особливостями конституційного устрою держави. Держава вільна у виборі шляхів і засобів реалізації міжнародних зобовязань у внутрішньодержавних відносинах, а який з його органів має право приймати в цьому участь, встановлюється в його конституційному праві.

Коли укладений міжнародний договір зобов'язує контрагента до дії у внутрішньодержавній сфері, внутрішньодержавний розподіл компетенції між органами держави, між федерацією і її членами набуває суттєвого значення. Це пов'язано головним чином із тим, що імплементація міжнародно-правового зобов'язання у сфері внутрішньодержавних відносин досягається, як правило, виданням додаткових законодавчих актів, а у федерації законодавча діяльність суворо розмежована між компетенцією союзу і її членами.

Практика більшості держав показує, що члени федерації не мають договірної правосуб'єктності. Усі повноваження щодо укладання і здійснення міжнародних договорів, як правило, цілком знаходяться в руках федерації, хоча такі держави, як свідчить міжнародна практика, можуть використовувати факт свого федералізму в міжнародно-правових відносинах вдаючись до так званого федеративного застереження.

Інші федерації - Австрія, Росія, Швейцарія, Німеччина і т.д. у своїх Конституціях надають право своїм державам-членам: землям, республікам і кантонам - укладати відповідні договори з певних питань. У звязку із розвитком міжнародних відносин спостерігається тенденція розширення міжнародно-правових звязків членів федерації.

Пошук ефективного рішення проблеми міжнародних договорів в конституціях федеративних держав як в процесі їх укладання, так і в момент імплементації зобов'язань, що витікають з них, створив багато складних і принципово нових теоретичних і практичних проблем в науці конституційного і міжнародного права.

По-перше, важливе значення має визначення специфіки федеративної держави як суб'єкта міжнародних договорів. Мова йде про відмінність федерації як єдиної особи в міжнародних договірних відносинах, про обсяг її міжнародної правосуб'єктності. Далі, питання, яке викликає особливий інтерес, стосується відзнак внутрішніх конституційних порядків, які обумовлюють дії федеративних держав при укладанні міжнародних договорів. Тут слід зважити на те, що конституційному праву відведено головну роль у визначенні взаємодії національного і міжнародного права. Здавна існує принцип, згідно з яким встановлення порядку взаємодії двох правових порядків - суверенне право самої держави. Міжнародне право закріплює принцип поваги до встановленого Конституційного порядку. Разом з тим, воно визначає, що держава не може посилатися на конституцію для виправдання невиконання зобов'язань з міжнародного права.

По-друге, існує проблема відмінностей національно-правової імплементації укладених міжнародних угод в умовах федерації. Необхідно враховувати той факт, що федеративні устрої базуються на конституційному розподілі компетенції між загальнофедеральною владою (центром) і державами-членами, які мають свої законодавчі, виконавчі і судові органи. Значна увага приділяється конституційному обмеженню внутрішньодержавного виконання міжнародних договорів, ролі судових органів у вирішенні конфліктів між конституцією і міжнародним договором в період його внутрішньодержавного виконання на рівні як федерації, так і держав-членів.

Третя проблема пов'язана з визначенням міжнародно-правового статусу суб'єктів федерації. Адже однією з головних рис сучасної федерації є значний зріст міжнародної активності суб'єктів різних федерацій. Австрійські і німецькі землі, австралійські і американські штати, канадські провінції і бельгійські общини, суб'єкти Російської федерації підписують договори з іноземними державами, відкривають іноземні представництва, беруть участь у діяльності міжнародних організацій.

Всупереч загальній обмеженості конституційної бази, суб'єкти-члени федерації активно розвивають свої зовнішні зв'язки. Зміст міжнародної діяльності суб'єктів федерації можуть бути зведені в основному до наступних видів діяльності:

1) укладання договорів з іноземними державами;

2) відкриття іноземних представництв;

3) участь в діяльності деяких міжнародних міждержавних організацій.

За останні десятиріччя суб'єкти федерації уклали з іноземними державами десятки договорів. Такі договори є звичайною міжнародною практикою, яка виконується без якогось особливого міжнародно-правового визнання (якщо була визнана федерація).

Актуальною залишається і проблема чинності договорів, укладених з порушеннями прав федерації. Виникає питання про відповідальність федеральної держави за дії або бездіяльність його держави-члена.

Рішення зазначених проблем чимало може сприяти їх глибокому теоретичному розумінню, використовуючи системно-концептуальний і цілісний механізм взаємодії національного і міжнародного права в питаннях міжнародних договорів в конституціях федеративних держав, що визначає актуальність теми дисертації.

Мета дослідження. Метою цього дослідження є проведення комплексного аналізу проблеми міжнародного договору в конституціях федеративних держав. Ця мета конкретизується такими основними завданнями:

дослідити поняття федеральної держави як суверенного суб'єкта міжнародного права в якості однієї особи в міжнародних договірних відносинах;

виявити конституційний порядок укладання міжнародних договорів федеративною державою;

дослідити конституційну імплементацію міжнародних договорів у федеративній державі;

проаналізувати роль судових органів у вирішенні конфліктів, що виникають між федерацією і її членами в процесі імплементації укладених міжнародних договорів в умовах федерації;

розглянути коло проблем, що стосуються міжнародно-правового статусу суб'єктів федерації;

вивчити і узагальнити досвід конституційного законодавства сучасних федерацій з приводу прямого вступу суб'єктів федерації в міжнародні договірні відносини;

вивчити проблеми чинності міжнародного договору, укладеного з порушеннями норм права федерації.

Об'єктом дослідження є проблема конституційних повноважень на укладання міжнародних договорів у федеративній державі, конституційно-обумовленого державного механізму імплементації міжнародних договорів, а також роль судових органів федеративної держави в проведенні контролю за конституційністю виконання міжнародних договорів. Крім цього, в роботі висвітлюється проблема міжнародної правосубєктності членів федерації, чинності міжнародного договору, укладеного з порушенням норм права федерації.

Предмет дослідження - міжнародно-правове регулювання правовідносин, що виникають в процесі укладання і виконання міжнародних договорів федерацією і її членами, а також конституційно-правовий статус державних органів, що представляють федеративну державу в міжнародних договірних відносинах.

Звязок роботи з науковими програмами, темами. Тематика дисертації відображає один із напрямків науково-дослідницької роботи кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка, зокрема, правового регулювання проблеми міжнародної правосубєктності і участі держав в міжнародних договорах.

Методологія дослідження. Це дисертаційне дослідження базується на методології міжнародного і порівняльного конституційного права. Основними спеціальними методами є: системний аналіз юридичних категорій і явищ, що вивчаються, історичний і порівняльний методи. Також використовується метод порівняльного аналізу систем внутрішньодержавної і міжнародно-правової регламентації міжнародних договорів. Критерієм порівняння слугувала наявність у федеративних держав спеціальних законів про міжнародні договори.

Теоретичну основу дослідження склали роботи юристів-міжнародників і конституціоналістів, в тому числі: С.С. Алєксєєва, А.М. Білоногова, В.Г. Буткевича, Г.М. Вельямінова, А.С. Гавердовського, Г.М. Даниленка, Д.Б. Левіна, Г.В. Ігнатенка, І.І. Лукашука, П.Ф. Мартиненка, А.О. Мішина, В.В. Невинського, Р.А. Мюллерсона, В.В. Пустогорова, В.О. Рияка, А.М. Талалаєва, Г.І. Пункіна, Е.Т. Усенка, М.О. Ушакова, О.О. Чалого, С.В. Черніченко, В.М. Хоніна, Д. Анцілотті, Г. Блікса, Дж. Брайерлі, Дж. Гендрі, Г. Лаутерпахта, Дж. Фіуморіса, А. Фердросса, Н. Хеллоцея, Дж. Шварвенбергера, Л. Онпекийма, Т.О. Елайcа, Дж. Елезера та ін.

В дисертації автор широко використовує міжнародно-правові джерела, що відносяться до його теми, в тому числі акти ООН, міжнародні договори і документи комісій міжнародного права, матеріали договірної і міжнародної судової практики, а також конституційне законодавство і конституційну практику різних федеративних держав.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що зроблені в роботі висновки і рекомендації можуть бути застосовані органами зовнішніх відносин в процесі підготовки і укладання міжнародних договорів з федеративними державами, при розробці і удосконаленні законів про міжнародні договори федерації, в особливості у Нігерії. Врешті, результати роботи можуть бути використані в процесі викладання учбових курсів і спецкурсів у вищих навчальних закладах, в тому числі в Інституті міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній досліджена порівняльна конституційна імплементація норм міжнародного та договірного права федеративних держав, зроблено теоретичні узагальнення цієї практики; наведена відповідна аргументація, яка обгрунтовує належне, з точки зору міжнародного права, конституційне врегулювання міжнародної діяльності суб'єктів федерації і їх міжнародно-правового статусу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона представляє вперше в українській літературі міжнародного права спробу зробити порівняльний аналіз конституційного законодавства різних федеративних держав в сфері зовнішніх зв'язків, специфіки взаємовідносин міжнародного і внутрішньодержавного права з точки зору дії міжнародного права на території федеративної держави і виконання договірних зобов'язань федеральною державою і її членами. Новизна проведеного дослідження полягає ще й в тому, що в ньому запропоновані наукові рекомендації і пропозиції стосовно змісту норм міжнародного права про визнання суб'єктів федерації як особливої категорії суб'єктів міжнародного права і, відповідно, регулювання їх діяльності за допомогою загальних норм міжнародного права.

Дисертант сформулював коло нових положень, які виносяться на захист:

Наукові рекомендації про визнання субєктів федерації як особливої категорії субєктів міжнародного права.

Положення про те, що Конституційне законодавство і реальна політична практика сучасних федерацій юридично і фактично визнають право суб'єктів федерацій на відносно самостійну міжнародну діяльність, на відносно самостійні зовнішні звязки з іноземними партнерами. Ступінь автономії субєктів федерації в досліджуваній області, обсяг їх міжнародної діяльності в різних системах неоднаковий.

Нова аргументація про те, що міжнародна відповідальність за порушення міжнародного зобовязання, прийнятого на себе членом федерації і в межах своєї міжнародної правосубєктності буде покладатися на федеративну державу, так як багатоаспектні відносини в сфері міжнародних зв'язків членів федеративних держав, включаючи питання їх відповідальності, ще не мають досить чіткого правового регулювання. Для усунення такого положення необхідно розробити комплекс взаємодоповнюючих норм внутрішньодержавного і міжнародного права (стор.10).

Наукові рекомендації по удосконаленню діючої Віденьської Конвенції по міжнародним договорам 1969 року в частині надання суб'єктам федерації права на укладання міжнародних договорів.

Була б виправдана спільна ініціатива федеративних держав щодо кодифікації відповідних міжнародно-правових норм в межах ООН.

Апробація і публікації результатів дисертаційного дослідження. Основні положення цієї роботи обговорювалися на засіданнях кафедр міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту міжнародних відносин Київського університету імені Тараса Шевченка. Її основні ідеї також розглядалися на науково-практичних семінарах, що проводилися у цьому ж Інституті, а також викладені в 4 опублікованих статтях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які поділяються у свою чергу на параграфи, а також висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації 182 сторінки, список використаних джерел та додатки займають 15 сторінок.

Зміст роботи

федерація держава договір конституція

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначається мета та основні завдання дослідження, теоретична база і наукова новизна праці, її теоретичне і практичне значення, вказуються сфери можливого застосування, формулюються положення, що виносяться на захист.

Глава перша "Федеративний устрій і конституційний порядок укладання міжнародних договорів", присвячена визначенню ключових понять федеративної держави, як суб'єкта міжнародного права.

В першому параграфі автор розглядає історію виникнення ідей федералізму, яка бере свій початок від концепції міжурядових відносин, що зародилася ще в давньогрецькій цивілізації. Також автор приділяє увагу новим концепціям федералізму, що виникли після прийняття Американської Конституції 1787 року. З того часу поняття федералізму включає в себе ідеї взаємовідносин на двох рівнях: на урядовому рівні, між штатами, що входять до складу федерації, та між громадянами цих штатів.

Дисертант дотримується позицій багатьох експертів, котрі вважають, що будь-яка ефективна федеративна форма повинна функціонувати у відповідності з Конституцією, де чітко визначені функції центрального і регіонального урядів, роль регіональних урядів у процесі прийняття поправок до законодавчих норм, а також прав громадян. Право укладати міжнародні договори (договірна правоспроможність) є важливим елементом міжнародної правосуб'єктності, атрибутом суб'єкту міжнародного права. Право укладати договори належать всім державам. Це положення зафіксоване у Віденьській Конвенції про право міжнародних договорів 1969 року: "Кожна держава володіє правовою здатністю укладати договори" (Ст. 6).

Суб'єктами міжнародних договорів можуть бути як унітарні так і федеративні держави. Держави-члени федерації можуть володіти правовою здатністю укладати міжнародні договори, якщо така правова здатність визначається федеральною конституцією, та в межах установлених нею.

На основі аналізу автор прийшов до висновку, що найважливішим елементом правосуб'єктності в міжнародному праві є правова дієздатність, тобто участь у створенні та прийнятті норм міжнародного права шляхом укладання міжнародних угод. Суб'єкти міжнародного публічного права є одночасно і суб'єктами права міжнародних договорів. Кожен правомірний договір створює об'єктивне право для держав, які беруть в ньому участь, а також для інших суб'єктів міжнародного права. Це право визначає правоздатність суб'єктів, їх здатність володіти правами та обов'язками безпосередньо на основі норм міжнародного права. Міжнародна правоздатність передбачає також можливість для суб'єктів отримувати права і бути учасником міжнародних правовідносин, бо вона не може охопити собою зміст всієї правосуб'єктності, а включає в себе лише загальні права та обов'язки.

Таким чином, держава, як суб'єкт міжнародного права, володіє здатністю встановлювати права і обов'язки, набувати права і нести обов'язки, а також самостійно здійснювати їх. Участь держави у міжнародному правотворенні пов'язана не тільки з прийняттям обов'язків і їх виконанням, а також прагненням до того, щоб норми міжнародного права виконувалися усіма його суб'єктами і мали юридичну забезпеченість. Правосуб'єктність держави існує незалежно від волі інших суб'єктів міжнародного права і зберігається до того часу, поки держава існує. Вона універсальна, охоплює всі компоненти предмету міжнародно-правового регулювання.

Зупиняючись на розгляді питання про міжнародну правосуб'єктність федеративної держави, необхідно встановити, що федерація - це союзна держава, в якій суб'єкти мають значну самостійність у внутрішніх справах і мають певні конституційно обумовлені права, зокрема, вступати в міжнародні договірні відносини. Коло таких питань обмежене і здійснюються такі права під контролем федерації.

В Міжамериканській Конвенції про права і обов'язки держав 1933 року відповідна норма сформульована таким чином: "Федеративна держава складає лише одну особу перед міжнародним правом" (ст.2). Федеративна держава виступає зовні у міждержавних відноснах як цілісний суб'єкт міжнародного права. Це проявляється в суверенній основі і повноті повноважень в міжнародних відносинах, укладанні міжнародних договорів від свого імені, в тому, що у віданні федерації, і її вищих органах знаходиться вище керівництво країни і укладання міжнародних договорів, і в тому, що в межах юрисдикції федеративної держави реалізуються належні йому права і взяті на себе міжнародні зобов'язання.

Положення Віденьської Конвенції про право міжнародних договорів щодо обовязковості договору "для кожного учасника по відношенню до всієї його території" (ст. 29) дійсне для федеративних держав. Це загальне правило чітко визначене у міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст.28), і в міжнародному пакті про цивільні і політичні права 1966 р. (ст.50) - постанова обох пактів "розповсюджується на усі частини федеративних держав без будь-яких обмежень або вилучень".

У другому параграфі розглядається питання про конституційні повноваження на укладання міжнародних договорів у федеративній країні.

Право на укладання міжнародних договорів відноситься до числа основних прав, що належать кожній державі в силу її суверенітету. В міжнародно-правових відносинах реалізація договірної правоздатності держав при відсутності відповідних органів можлива лише завдяки діяльності органів, що її представляють і спеціально уповноважених осіб. Представництво держав шляхом діяльності компетентних органів виступає як об'єктивно необхідний спосіб реалізації їх суверенного права на укладання міжнародних угод.

В юридичній науці існує ряд теоретичних концепцій відносно форм і засобів міжнародно-правової регламентації представництва країн при укладанні угод. Дисертант аналізує теоретичну концепцію представництва країн, звертаючись до робіт А. Фердросса, Д. Анцілотті, Г. Кельзена, В.Г. Буткевича, А.Н. Талалаєва та ін.

У досліджуваних працях можна побачити, що існують три головні концепції на вказану тему:

1) Точка зору прибічників конституційної теорії. Виходячи із принципу, що всі питання представництва держав у договірних відносинах регулюються внутрішнім правом, вони вважають, що в міжнародному праві склалася звичайна норма, яка при визначені кола і компетенції органів, правомірних представляти країни при укладенні угод, відсилає їх до внутрішнього, в першу чергу, конституційного права.

Прибічники іншої інтернаціоналістичної теорії, доводячи й абсолютизуючи різницю між компетенцією утворювати волю держави і компетенцією її виявляти, вважають, що міжнародне право може безпосередньо встановлювати останню, визначаючи умови, при яких за органами держави визнаються відповідні повноваження. Система таких повноважень, на їх думку, утворює цю договірну компетенцію даних органів по міжнародному праву.

3) Нова теоретична концепція очевидної чи запропонованої договірної концепції. Згідно їй, за міжнародним правом, договори від імені держави можуть укладати ті органи, які володіють фактичною компетенцією, що забезпечує їх виконання.

Проаналізувавши всі ці питання у своїй праці, автор прийшов до висновку, що механізм правової регламентації представництва держав при укладанні угод складається із двох взаємопов'язаних правових систем:

1) державно-правової, яка регулює відносини між державою і органами, які представляють ії при укладанні угод, завдяки встановленню кола їхнього ведення і договірної компетенції;

2) міжнародно-правової, регулюючої відносини між державами, що укладають угоду з приводу визнання за певними органами права на представництво при укладанні угод, завдяки встановленню умов, при яких угода вважається укладеною державами, від імені органів, що їх представляють.

Глава друга - "Федеративний устрій і механізм внутрішньо-державної імплементації міжнародних договорів". В ньому аналізуються питання, що торкаються механізму імплементації міжнародно-правових норм. Механізм імплементації міжнародно-правових норм включає в себе певну сукупність правових інституційних засобів, що використовуються суб'єктами міжнародного права на міжнародному і національному рівнях, з метою реалізації норм міжнародного права. Федеративні держави, маючи своєрідну державну організацію, систему державних органів, структуру права і систему законодавства, обумовлюють специфіку взаємовідносин міжнародного і внутрішнього державного права з точки зору дії міжнародного права на території держави, виконання договірних обов'язків союзною державою та її суб'єктами. Міжнародне право покладає обов'язки на федеративну державу як союзний орган, а не на членів чи органи, які складають федеративну державу.

Відомо, що судова влада має значну роль у визнанні і забезпеченні використання міжнародних норм. Тут автор розглядає роль судових органів у рішенні конфліктів конституції і міжнародної угоди в процесі його внутрішньодержавного виконання. Практика країн у вирішенні даної проблеми показує, що майже усі вони розпадаються на три основні групи в залежності від їх позиції у даному процесі:

1. Держави, в яких національне законодавство стоїть на позиції, що міжнародні угоди діють всередині країни на рівні з внутрішньодержавним правом (США, Швейцарія, Росія, Австрія тощо)

2. Держави, в яких національне законодавство і, головним чином, судова практика суворо розділяє міжнародне і внутрішньодержавне право (Нігерія, Індія тощо)

3. Держави, в яких Конституція проголошує принцип, згідно з яким загальноприйняті норми міжнародного права посідають місце вище права країни (ФРН та ін.)

Досвід країн, що оголосили міжнародне право частиною права країни, свідчить, що в правовій практиці внутрішніх судів завжди виникає проблема так званих самовиконуючих і не самовиконуючих норм. Перші - можуть безпосередньо регулювати відносини з участю суб'єктів національного права, інші - вимагають для своєї імплементації видання конкретизуючих норм внутрішнього права. Це пов'язано насамперед з тим, що багато норм міжнародного права направлено на регламентацію тільки міжнародних відносин (наприклад, договори про кордони, союзи, норми статутів міжнародних організацій тощо)

Хоча подібні норми можуть частково зачіпати права і інтереси індивідів та юридичних осіб, вимагати дій або утримування від них з боку органів держави, вони не можуть бути застосовані для врегулювання відносин з участю суб'єктів національного права. Трапляються також ситуації, коли міжнародні норми, що в принципі направлені на реалізацію в діях суб'єктів національного права (наприклад, в області права і свобод особистості), не можуть діяти напряму в силу свого надто загального характеру.

Конституції другої групи держав чітко розмежовують своє національне і міжнародне право. В цих країнах положення міжнародного договору не можуть ipso іfacto діяти в середині країни. Для внутрішньодержавного виконання міжнародних договорів завжди необхідно видавати ті чи інші норми внутрішньодержавного права. Отже, договори, укладені цими країнами і діють на міжнародній арені, не є правом країни доти, доки вони явно не будуть інкорпоровані в національне право. Такий стан існує в Австралії, Канаді тощо.

Конституції групи держав проголошують, що загальновизнані норми міжнародного права стоять вище права держави. Ст.25 Основного закона ФРН передбачає, що " загальні норми міжнародного права є складовою частиною права федерації. Вони мають перевагу перед законом і беспосередньо надають права і обов'язки мешканцям федеральної території".

Глава третя - "Проблема міжнародної правосуб'єктності членів федерації", присвячена розгляду питання міжнародно-правового статусу членів федерації, конституційному регулюванню їх міжнародної діяльності та положення міжнародного договору, що укладений в порушення норм права федерації.

Дисертант зосередив свою увагу на аналізі наступних спірних питань: про міжнародно-правовий статус політико-територіальних утворень, які є складовими частинами федеративної держави, міжнародних договірних зв'язків членів федерації і відповідальності по них, а також - юридичній силі цих договорів.

Теоретичні основи міжнародної правосуб'єктності членів федерації нерозривно пов'язані із концепцією правової природи федеративної держави. Державна природа членів федерації була закріплена в конституційному праві ряду країн. Основний закон ФРН фіксує "державні компетенції" і "державні задачі" земель (ст. 30). Німецьким землям притаманні атрибути державності - власні Конституції, власні владні структури - парламент, уряд, суд. Конституції більшості з них (Баварії - ст.7, Гессена - ст.103, Північного Рейна - Вестфалії - ст. 66 та ін.) фіксують їхнє право на укладання державних угод. Аналогічний устрій мають австрійські землі, австралійські штати та ряд інших суб'єктів федерації. В науковій літературі закріпилась термінологія, яка констатує державність членів федерацій ("держава - член федерації").

Частковий характер правосуб'єктності членів федерації полягає, насамперед, в тому, що вона інша, ніж у незалежних держав, включаючи і власну федерацію. В межах своєї компетенції суб'єкт федерації також правомірний, як і федерація - у своїй. Договори суб'єктів федерації з іноземними країнами мають таку ж юридичну силу, як і угоди між незалежними державами, на які розповсюджується Віденьська Конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. Але, це відноситься до такої категорії договорів, як угода між суб'єктами різних федерацій.

Коли мова йде про міжнародну діяльність суб'єктів федерації, то конституції звичайно концентрують увагу на праві укладати договори з іноземними державами. Підхід міжнародного права до даного питання значно ширший. Воно не забороняє ні створенню закордонних представництв, ні участі в дії міжнародної організації. Разом з тим, форми міжнародної активності членів федерації не можуть бути такими ж універсальними, як в незалежних державах.

Згідно з існуючою практикою члени федерації не можуть розраховувати на обмін дипломатичними представництвами, тобто їхні представництва повинні діяти поза дипломатичної сфери. Масштаби зовнішньої діяльності суб'єкта федерації зумовлюють необхідність її правового регулювання не тільки в середині країни, а й на міжнародній арені. Комісія міжнародного права ООН внесла в проект Віденьської Конвенції положення про право міжнародних угод 1969 року: "Держави - члени федеральної ради можуть володіти правоздатністю укладати угоди, якщо така правоздатність визнається Конституцією і не виходить за її межі". Внаслідок того, що деякі країни були проти, дане положення не ввійшло в заключний текст Конвенції, але сама його розробка свідчить про актуальність регулювання зовнішньої діяльності суб'єктів федерації нормами міжнародного права.

В заключному параграфі автор приділяє особливу увагу питанню чинності міжнародного договору, укладеного з порушенням норм внутрішнього права, особливо конституційного. В першу чергу, хотілося б нагадати, що право на укладання міжнародних договорів відноситься до числа основних прав, що належать кожній державі в силу їхнього суверенітету. В міжнародно-правових відносинах реалізація договірної правоздатності держав можлива лише завдяки діяльності компонентних органів і уповноважених ними осіб, що представляють державу. Органи, які представляють державу, є лише складовими елементами його внутрішньої структури, не мають міжнародної правосубєктності у будь-якій формі. Суб'єктом договорів, які укладаються, виступає держава в цілому, а органи, що її представляють є лише носіями правових якостей держави як єдиного суб'єкта міжнародного права.

Таким чином, дослідження проблеми чинності договорів, укладених з порушеннями норм внутрішнього права, було б неповним без розгляду питання про те, наскільки повно ст.46 Віденьської Конвенції відображає потреби розвитку сучасної договірної практики. Одним із головних моментів рішення, що міститься в ст.46, є, очевидно визнання авторами Віденьської Конвенції самої можливості заперечувати чинність договорів, укладених в порушення норм внутрішнього права.

На сьогоднішній день існує два протилежних підводи до питання про чинність договору, укладеного в порушення норм внутрішнього права, зокрема конституційної і інтернаціоналістичної.

Представники конституційної теорії вважають, що будь-яке порушення директив внутрішнього права при укладанні договору робить його недійсним або заперечним. Таку точку зору відстоювали авторитети міжнародного права ХІХ сторіччя: І. Блюнчи, Г. Трипель, С.О. Котляревський, а в ХХ сторіччі - Ш.Д. Вишер, Г. Кельзен, Л. Оппенгейм, В. Руссо і багато інших. Принципи конституційної теорії брали за основу два перших спеціальних доповідача Комісії міжнародного права - Дж. Брайерлі і Г. Лаутерпахт.

Захищаючи справедливість своєї позиції, конституціоналісти, як правило посилаються на приватно-правову форму римського права qui cum alio contrahit, vel est, vel esse debet non ignarus conditions eius.

При цьому більшість з них роблять свої висновки, спираючись на ідеї монізму, тобто розглядаючи право як єдину правову систему. Відповідно, договір, укладений в порушення внутрішньодержавно-правових обмежень ipso facto стає недійсним або заперечним не тільки у внутрішньому, але й у міжнародному праві. Такий підхід, за їхньою думкою, найбільше відповідає принципу поваги суверенного права держав самостійно встановлювати порядок свого представництва в договірних відношеннях і служить їй гарантією для належного контролю з боку представницьких органів влади за договірною діяльністю органів виконавчої влади.

Прихильники ж інтернаціоналістичної теорії вважають, що договір, укладений органом держави, який має за міжнародним правом передбачувану договірну концепцію, буде дійсний в будь-якому випадку, незалежно від того чи були порушені положення внутрішнього права при його укладанні чи ні. Послідовниками цієї теорії були Д. Анцилотті, Ф.Ф. Мартенс, Г. Михайловський, Ж. Ссель тощо. Із сучасних авторів слід виділити Г. Бликса, К. Холлоувей, І. Детера і В. Гека, які відстоюють її із незначними застереженнями. В.Г. Буткевич підкреслює, що конституціоналісти відносяться до прихильників примату внутрішньодержавного права, а інтернаціоналісти - до прихильників примату міжнародного права.

Більшість прихильників інтернаціоналістичної теорії стоять на позиціях дуалізму. Перебільшуючи незалежність міжнародного і внутрішньодержавного права, вони для того, щоб бути послідовними, повинні заперечувати можливість будь-якої взаємодії цих двох правових систем при вирішенні питань чинності міжнародних договорів. Відправним пунктом їхніх міркувань, як правило, служить принцип невтручання у внутрішні справи, у відповідності з якими держави не вправі тлумачити положення внутрішнього права одне одного, тобто. виносити на розгляд питання чи діють органи, які представляють їх при укладенні договорів, в межах компетенції чи ні.

Така позиція, за їхньою думкою, гарантує стабільність розвитку міжнародних договірних відносин, тому що не дозволяє державам ухилятися від виконання договірних зобов'язань, посилаючись на можливі порушення свого внутрішнього права.

Дійсно, конституціоналісти, визначаючи безпосередню значимість положень внутрішнього права для чинності договорів, фактично визнають, що перш ніж укладати договір, держави повинні впевнитись, що органи, які їх представляють, діють в межах договірної компетенції. Практика ж показує, що держави не вимагають одне у одного будь-яких прямих доказів конституційності актів, що здійснюються органами, уповноваженими внутрішнім правом представляти державу при укладанні договорів. Вони також не розглядають питання про конституційність повноважень, які надають дані органи, що верифікують в процесі укладання договору тільки їх належну форму.

Намагання однієї держави вирішити питання законності дії органів іншої держави з точки зору його ж внутрішнього права, з одного боку, суперечать принципу невтручання в справи, з іншого - підривають довіру до офіційних актів державних органів.

Тому зрозуміло, що держави у договірній практиці повністю покладаються на законність актів, які виконуються від їхнього імені компетентними органами. Тобто, якщо і в подальшому одна із сторін договору спробує заперечувати його чинність із посиланням на порушення положень внутрішнього права в процесі укладання договору, то такого роду вимоги визнаються не правомірними.

В заключній частині дисертації в узагальненому містяться стислі висновки досліджуваних проблем.

По темі дисертації здобувачем опубліковані такі роботи

1. Міжнародно-правовий статус суб'єктів-членів федерації. - Вісник Київського університету. Міжнародні відносини, 1997, вип.№7, част.1, С.82-91.

2. Судовий контроль конституційності виконання міжнародних договорів у федеративній державі. - Вісник Київського університету. Міжнародні відносини, 1998, вип.№4, С.136-146.

3. Конституційно-зумовлений державний механізм імплементації міжнародних договорів у федеративній державі. - Вісник Київського університету. Міжнародні відносини, 1998, вип.№5, С.64-77.

4 . Конституційне регулювання міжнародної діяльності суб'єктів федерації.

Держава і право.- щорічник наукових праць молодих юристів. - 19988. Випуск другий, частина 2, розділ 1, № 7.

Размещено на Allbest.ru

...
Работа, которую точно примут
Сколько стоит?

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

заказать печать по оттиску у частного мастера 

В подарок на юбилей можно купить эксклюзивные книги ,как мужчине, так и женщине